“ІДІЛія”
акція, 2015
Показана на ТК “Одеса” як частина проекту “TV has attacked us all our lives, now we fight back. Now we make our own TV/Nam June Paik” (документація).
Учасники: Євгеній Казак, Ліза Корнійчук, Тарас Прогнімак, Катерина Приймак, Марія Ткаченко, Наталка Юрчишина та інші.
Відповідно до закону про декомунізацію низка об’єктів монументального мистецтва часів СРСР підлягає демонтажу. Як наслідок сучасного спрощеного й однобічного розуміння історії, нічим не кращого за радянську версію історичного матеріалізму, за цими витворами не визнається жодної художньої цінності. Окремими представниками влади і “діячами” культури ці мозаїки та барельєфи розглядаються як безперечно шкідливі і небезпечні, “інфіковані”, такі, що мають бути стертими з лиця землі.
Така позиція притаманна не лише українським реаліям: широкого розголосу отримали факти знищення предметів світової спадщини бойовиками Ісламської держави. Сповідуючи подібну до вітчизняної фундаменталістську логіку – логіку іконоборства, – терористи ліквідують альтернативні власному варіанти світорозуміння. Ми звертаємося до візуального коду ІДІЛ (широке застосування медіа-технологій становить одну з основних складових могутності терористичної організації): використовуючи ідентичну медіа-зброю, прагнемо не знищення, а збереження культурного надбання задля маркування українських антикультурних практик.
Акція полягає у проведенні типових для ІДІЛ фото- і відеозйомок, що знаменують перемоги у їхній боротьбі. Ми мімікруємо під терористів, закриваючи свої обличчя на схожий манер, і розгортаємо наш стяг, також більш ніж подібний до чорного стягу ісламістів – однак шахаду на ньому замінює абсурдне гасло. Тло для наших дій – місця, що раніше містили в собі витвори монументального мистецтва. Цією дією ми чітко визначаємо своє розуміння процесів, що відбуваються, і намагаємося зупинити наступ варварства за допомогою радикальної образності.
Несподіваною реакцією на акцію став монолог жінки-глядача. Виступивши з рішучим осудом того, що розгортається у неї перед очима, вона була змушена послуговуватись взаємовиключними аргументами, які одночасно проголошували непомітну для неї солідарність з нашими цінностями і закликали до застосування репресивних заходів на нашу адресу. Цей спонтанний акт м’якої агресії стає черговою ілюстрацією непослідовності, хиткості та умовності сучасної декомунізації.
This post is also available in: English